В Кракові 23:00
Мій напівпустий літак їде на зліт злітну смугу, щоб зірватись і лягти на курс до Лондона. Під ногами використана серветка та сліди чипсів - раянейр занадто бюджетний лоукост для прибирання в салоні після кожного рейсу. Точкове освітлення синього кольору разом з жовтою підсвіткою знаків над сидіннями пасажирів створюють атмосферу кіберпанку.
хай тек / лоу лайф
23 ряд, одразу за крилом. Слухаю гул закрилок і готуюсь до знайомого поштовху в спину під час зльоту. При наборі швидкості трусить так, ніби злітну смугу імпортували прямісінько з Українського райцентру. Ще мить - і ми летимо. Повітряні ями все ж залатали. Шановні стюарди та стюардеси, їжу розносити будемо? Чи мені дістати з рюкзака варені яйця, турботливо запаковані моєю мамою? Дам їм ще кілька хвилин.
Тим часом переводжу годинник на 2 години назад. Повертаюсь в лондонський час і лондонський ритм життя. З усіма робочими проблемами, відкритими житловими питаннями та неспішними прогулянками парками. Перетинаючи ці часові пояси я ніби дорослішаю років на 10. Кількатижнева відпустка закінчилась, рідні й близькі люди залишились в Україні, я знову наодинці сам із собою посеред великого міста - столиці колись величної імперії. Нарешті цей возик біля мого сидіння. Паніні принесуть через 10 хв. Таки знущаються з мене. Чай з пакетика супер чорний. Ще трохи - і продав би мені наркоту. Додаю молока, чай стає водянистим і тепер всього-на-всього намагається мене обматюкати. Так взагалі можна жартувати чи мій блог тепер прикриють? Ніколи не знаєш напевне Мені принесли тепле паніні: політ стає цікавішим.
В Польщу мене домчав найновіший ейрбас А321NEO. Про це я прочитав в буклеті Візейр. Там же вони розказують як вправно економлять пальне і взагалі великі молодці. Сам я звернув увагу тільки на гарний салон і зручніші ніж в боїнгах крісла. А ще велику кількість моніторів в кабіні пілотів.
Читаю Johnny Mnemonic і рекомендую всім поціновувачам фантастичних розповідей. Старий добрий класичний кіберпанк: імпланти, трансгендери, кібердельфін. Треба ще фільм передивитись: сценарій написаний самим автором, в головній ролі Кіану Рівз задовго до того як став неймовірним в одній польській комп’ютерній грі.
В Лондоні 00:15
Паспортний контроль в Британії пройшов швидко. Цього разу було дуже мало людей з other passports. Привітна леді прикордонник перевірила мій паспорт і картку, відмітила збільшену кількість рослинності на обличчі у порівнянні з фото, зняла відбитки та ще сказала “welcome home”. Soooo sweet. І навіть не запитала про локейшн форму, яку перед тим перевірили в Києві й Кракові! Чи тим більше про тест. Цікаво що в Британії мігрантів на зразок мене зустрічають привітніше ніж власних громадян в Україні. Синдром вахтера? Чи така неприязнь до співвітчизників?
Ще 50 хв очікування в черзі на зупинці і я в зручному автобусі який довезе мене до центра міста. Черга організована, з привітними працівниками, які продадуть квиток чи направлять в потрібний автобус якщо ти його вже придбав. Водій ввічливо покладе твої валізи в багажник. Сидіння з трьохточковими пачками безпеки, столиками і юсб портами для зарядки пристроїв. Прилетіти в Лондон в 5 випадках з 6 означає опинитись за межами міста, приблизно за 1-2 години від центру, залежно від виду транспорту.
Таксі з центру до дому мені обійшлося б в 3 рази дешевше ніж з аеропорту - ціна досить адекватна в реаліях західноєвропейської столиці. Це якби я шукав легких шляхів. Натомість обираю автобус. Тут є чимало цілодобових плюс спеціальні нічні маршрути, от тільки чекати потрібний довелось хвилин 40. Встиг роздивитись підпилих молодих людей на зупинці. Представники різних рас і орієнтацій, і компаніях і самі по собі, всі вони повертаються з нічних клубів і вечірок. Ще пів години займає поїздка на червоному дабл-декері. Відстань невелика, але багато коротких зупинок. Знову звертаю увагу на пасажирів. Хтось спить, компанія на задніх сидіннях обговорює вечірку і спільних друзів. Як вони не пропускають своєї зупинки. Автобус довго не стоїть. Декілька разів пасажири вистрибують у розсувні двері коли ті вже закриваються. Мабуть, вже звиклі.
Від зупинки ще 10 хв пішки. Звук тертя пластикових коліщат моєї валізи розноситься пустою вулицею. В житловому районі тихо і затишно. Приємно вдихати свіже повітря осінньої ночі після літаків та автобусів. Вікторіанські будинки через одного підморгують світлом у вікнах. На годиннику 4 ранку. Відкриваю важкі дерев’яні двері. Я в будинку, який останні 6 місяців називаю домом.
